Бегут минуты мимо, дни и ночи,
И, вдруг, забудусь на мгновенье, все прекрасно.
Проходит время, снова больно очень,
Пытаюсь изменить я все напрасно.

И никогда не будет так, как прежде,
И никогда я счастлива не буду.
Усну, и буду видеть сны, в надежде,
Что я когда-нибудь тебя забуду.

Ведь сколько вместе мы прошли дорог,
И сколько нового нас ждало впереди,
Любви и радости, печалей и тревог,
Ведь все они остались позади.

Так почему с тоской смотрю я вслед?
И слезы на глазах, и в сердце боль.
Теперь не скажет никогда он мне привет,
И никогда не вспомнит про любовь.

Шорох.
Я письменник містичних детективів Майкл Стенфорд. Щойно закінчив свій новий роман, і зрозумів що в мене нема нових ідей і я заморився. Зателефонувавши до свого адвоката я попросив його знайти для мене старовинний будинок десь у глушині , щоб відпочити і зібратись з думками.
І ось я вже перед будинком. Він дійсно знаходився у глушині, і був старовинним і похмурим. Чудове місце для жахливого детектива.
В середині було трошки моторошно і темно. Я спробував включити світло, але марно, мабуть треба було пошукати щиток освітлення і увімкнути рубильник. Піднявшись на гору і знайшовши свою кімнату я залишив речі і пішов обстежити будинок. Звісно почав з першого поверху. Там була гостинна з каміном, на столі поруч з каміном на столику лежав щоденник попереднього господаря доктора Мілтона, погортавши сторінки щоденника мені здалося що його писав божевільній. Весь час доктор писав що він вже не може витримати цього звуку, що він божеволіє.
Зазирнувши у столову з величезним столом я не знайшов нічого цікавого.
Я затримався в кабінеті і роздивився бібліотеку, вона мене дуже здивувала, бо мала дуже багато книжок про таємничі науки (Окультизм, вудуїзм, алхімію та інше). На столі я знайшов щоденник Джеймса Блеквуда виявляється він був найпершим володарем цього будинку. У щоденнику були дуже цікаві записи про подорож до Африки і таємниче плем’я. Виявляється що Джеймс привіз з собою колекцію Африканських масок, про одну з них він дуже багато пише, що вона з таємничого плем’я, що він її викрав, що тепер дуже жалкує про це, далі записи обриваються.
Мені стало цікаво, в мене вже почав складатися план нового твору.
Я пішов обстежувати далі. Знайшов кухню і кімнату прислуги, а також підвал. У підвалі був щиток освітлення але він не працював. Потім я почув якийсь звук мені стало моторошно і зразу захотілось піти з підвалу.
Я зателефонував своєму адвокату і він мені відповів що електрик прийде тільки завтра. Я спитав його про попередніх господарів і він розповів мені жахливу історію.
Джеймс Блеквуд застрелив сою дружину і потім застрелився сам. А за декілька років до цього в них народилась мертва дитина. Доктор Мілтон був їх лікарем, він зник.
Що ж сталося у цьому будинку. Які таємниці він приховує.
Обстеживши другий поверх я знайшов музей у якому були Африканські маски у цій кімнаті мені здалося що я чую як грають барабани, одна з масок була дуже моторошна вона ніби зазирала тобі у душу. Мабуть я втомився.
Виходячи з музею я перечепився і впав. Коли я падав випадково здер шматок шпалери. Під шпалерою була не стіна а двері. Я вибив їх ногою, за дверима була дитяча кімната. Як це можливо у них же народилась мертва дитина. Щось тут не так.
За вікном зробилось зовсім темно. Не знайшовши свічок я вирішив лягти відпочивати у кімнаті на поличці я побачив масляну лампу але масла у ній було зовсім мало тому я вирішив не вмикати її і ліг спати.
Прокинувся я від якогось звуки ніби десь хтось бив у барабан. Звук лунав знизу. Засвітивши лампу я пішов у низ. За вікном промайнула якась тінь. Побачивши світло вона метнулася до саду. Це був чоловік, я погнався за ним.
Наздогнавши я привів його у гостинну. Це був Джеймс Блеквуд, але зовсім старий і знесилений.
Він розповів жахливу історію свого життя.
Коли він вкрав таємничу маску на нього впало прокляття. Його дитина народилася з жахливим виразом на обличчі, чудовиськом, монстром. Поки хлопчик був маленьким його тримали у дитячій, а у газеті надрукували про смерть дитини. Чим старшим ставав хлопчик тим сильніше він був і менше у нього було від людини. Одного дня він вирвався з кімнати і перегриз горло своїй матері а потім вбив лікаря Мілтона який допомагав родині Блеквудів. Блеквуд спіймав свого сина і спочатку хоті вбити, але не зміг бо це він винний у тому що син став монстром, це він вкрав ту кляту маску. Тож він зачинив сина у таємничому підвалі, хід у який був через камін, а сам влаштував усе так начебто загинули він і його дружина.
Ось уже 20 років він приходить і годує свого сина що дня. Я не повірив і він повів мене у підвал щоб я побачив доказ. Те що я побачив я не забуду ніколи. Я миттю зібрав речі і поїхав звіт ти так наче за мною гнався сам сатана. Більше я туди не повернувся. Але у мене був чудовий матеріал для нового роману.

у меня три детки 15лет, 12лет, и солнышку 10 месяцев

И никогда нам не понять,
Зачем такое наказанье,
Тревоги в сердце не унять,
И ждем мы, затаив дыханье.

И дышим в такт, и в ритм сердцá
И губы тянутся друг к другу.
И так все будет до конца,
И не разделит злая вьюга.

Вдвоем пойдем в далекий путь,
И, пусть тот путь нелегким будет,
С дороги этой не свернуть,
По ней всегда идти мы будем.

Рука в руке, глаза горят,
И это чувство бесконечно,
И говорим мы все подряд,
О том, что вместе будем вечно…

Душа кричить

Тебе побачу - завмирає серце
І стук його, немов зникає враз
Моя душа до тебе знову ллється
А розум каже: "ще не час- не час!"

І як змирити ці дві невід"ємні сили?
Душа кричить і рветься, а розум не пуска.
До тебе милий, лиш до тебе милий
Я полечу на крилах, та ось коли?- незна!

Незнаю я, бо іншу ти кохаєш
Все обнімаєш, грієш ти її!
Та вже про мене навіть не згадаєш.
А я люблю і байдуже мені!

Растает лед, пробьется солнца луч,
И я открою сердце для другого.
В моей душе, пристанище для туч,
Так не хватает радостного грома…

И пусть бегут дожди, идут снега,
Быть может время лечит, я не спорю,
Но, кажется порою, что века,
Нужны, чтоб излечить меня от горя.

Я сильная, я буду долго ждать,
И пусть я иногда всплакну украдкой,
Кого мне догонять? Куда бежать?
Жизнь почему-то не бывает сладкой…