и ФОТО!

31 липня 2010 року в с.Капулівка Нікопольського району відбулися урочисті заходи з нагоди 330-ої річниці вшанування пам'яті кошового отамана війська запорозького низового І.Д.Сірка. Це був неперевершений фестиваль козацької пісні, музики, танцю та народних ремесел, де у колі справжніх козаків можливо було відчути магнетичну силу могили Івана Дмитровича.

Святість цього місця підтверджується і тим, що весільні кортежі в святковий день долають десятки кілометрів, щоб зарядитися духом єдинства та мужності, який скріпить їх подружжя та допоможе в майбутньому долати життєві труднощі, впевнені молодята. Енергетика цього місця передалась і нам… Декілька годин нам довелось відчувати справжність минулого, бо і сьогодні справжні козаки, зі справжньою зброєю і справжніми збереженими традиціями славили Україну та вшановували найвидатнішу особистість тих часів – І.Д.Сірка. Не стали осторонь історії і офіційні представники міста і району – згадка минулого та вдячність за сьогодення ще раз підкреслили, що «звідси воля розлилася на всю Україну».

Гортаючи сторінки історії
Достеменно невідома кількість разів, котрі Івана Дмитровича Сірка Запорозька Січ обирала кошовим отаманом, різні джерела говорять не одне й те саме – їх рахунок коливається від 8 до 20 разів поспіль. Невідомим є і час та місце його народження, існують тільки припущення – одні говорять, що кошовий народився на Поділлі, інші ж важають його батьківщиною селище Мерефа, що на Слобожанщині. Безперечним є лише те, що його життя - це хитросплетіння вируючих подій. За все кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства.

Найбільших лаврів Іван Дмитрович здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість перемог Сірка, а за жодної поразки їх набралося 55, визначний дослідник Запорозької Січі Дмитро Яворницький. Він же дав яскравий опис особистості Сірка:

«І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення… „Нужда закон змінює“, — часто говорив Сірко і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я».

Про перемоги, здобутки і взагалі про суцільну одіссею життя Сірка говорили, говорять і мабуть ще довго будуть згадувати. Ще за життя отамана про нього ходили легенди, про подвиги складалися думи й пісні, хоча і після смерті, ще довго, всі небайдужі доповнювали його історичній портрет. Через 20 років після кончини Івана Сірка свій літопис, в якому описує похорон Івана Сірка й коротко, узагальнено характеризує його самого та подає оцінку його діяльності, писав Самійло Величко:

"Того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Його припроводжено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім низовим Запорозьким Військом у полі за Січчю, навпроти Московського окопу, де ховалося інше запорозьке товариство. Поховано його знамените 2 серпня з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир.

Він запливав на човнах і в Чорне море та чинив на різних місцях бусурманам немалі шкоди й розорення. А на самому Чорному морі громив він кораблі й каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та в інші місця, і з великими здобичами щасливо повертався із Запорозьким Військом до свого коша. Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало. Поховавши ж і його, як вище казав, з жалем, висипали над ним значну могилу й поставили на ній кам'яного хреста із належним написом його імені та справ. Після похорону низове військо з новим кошовим Стягайлом писало до гетьмана Самойловича такий лист, жалісливо ознайомлюючи його про ту його, Сіркову, кончину і про погреб його».

Життя після смерті
Не мав спокою Сірко і після смерті. У 1709 році під час знищення Чортомлицької Січі російські солдати зруйнували козацькі могили, знищили й кам'яного хреста на могилі кошового.Лише 25 років згодом, повернувшись до своїх займищ, запорожці упорядкували могили на кладовищі, а замість хреста на могилі кошового встановили камінь з пам'ятним надписом, де помилково вказали датою смерті Сірка 4 травня. Цей камінь зберігся до наших днів.

Іван Сірко пережив кілька перепоховань – офіційно відомих нам, три. Його могила по при всі негаразди і воєнні лихоліття, які пройшли українською землею таки збереглася в с. Капулівка на подвір'ї селян Мазаїв і Нелипів.

В 1965 році могила Івана Сірка була взята на державний облік та під охорону спеціальним рішенням постанови Ради Міністрів УРСР, але вже через два місяця виникло питання про те, щоб перенести могилу із с. Капулівка і був зібраний сільський схід, на якому було прийнято рішення перенести могилу І.Д. Сірка в центр села і розташувати її між сучасними будинком культури і школой-інтернатом. Проте, на обласному рівні, в цю справу втрутилися інші сили і було прийняте інше рішення – перенести останки Івана Сірка за межі Капулівки – це було продиктовано бажанням не віддавати останки Сірка на о. Хортиця, де згідно рішення Ради Міністрів УРСР створювався державний, історичний, культурний заповідник «Хортиця». І от, в листопаді 1967 року археолог Л. П. Крилова провела перепоховання останків Івана Дмитровича Сірка. Лише через роки стало відомо про те, що вона підчас перепоховання вилучила череп та інші кістки з кістяка – це обумовлювалося потребами наукового дослідження та реконструкції зовнішності кошового.Таке вилучення відбулося за особистим проханням відомого скульптора, антрополога, професора М. М. Герасимова, автора методу пластичної реконструкції.

Після його смерті, відтворювати зовнішність кошового отамана довелося його учениці Г. Лебединській, на той час образ І.Сірка був відомий більше по картині Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

В період хвилі підняття національного державного відродження громадськість України ставить питання про перепоховання останків І.Д.Сірка. Це відбулося 21 серпня 2000 року і в цей час, на рубежі двутисячиліття, було прийняте рішення про створення меморіального комплекса. Та шлях до цього виявився непростим… Саме цьому присвячена авторська виставка «Актуальні проблеми збереження могили кошового отамана І. Д. Сірка» Сердюка Олександра Семеновича — реставратора вапняково-піщаної пластики середньовічної Наддніпрянщини, музейних і приватних колекцій, головного спеціаліста лабораторії митної експертизи та вартісної оцінки культурних цінностей Академії Митної Служби України, радника митної служби 3-го рангу. Журналістам нашого видання поталанило бути присутніми на відкриті цієї експозиційної демонстрації документальних матеріалів, що пов'язані з правовими та технічними аспектами збереження унікальної національної пам'ятки історії та культури запорозького козацтва. Присутній на відкритті був і сам автор виставки, який у рамках послідуючої прес-конференції розповів про здійснення їм дослідницько-профілактичних реставраційних робот з вивчення проблем збереження вапнякової надгробної плити з епітафією та необхідність моніторингового нагляду і своєчасних висновків групи фахівців відповідних напрямків щодо порядку технічної взаємодії. І це, дійсно, необхідно, якщо ми хочемо, як найдалі зберегти минуле, тим самим поглибити його загальні риси та значення, з одного боку, і своєрідність — з іншого. «Хай в вашому житті, хай в нашому житті, хай в житті наших нащадків буде все побачене,пробачене, відтворене, передане, збережене!»

Без минулого немає майбутнього, тому, завершуючи свій невеликий епос, хочу, всеж-таки, донести волелюбність та відданість своєму народу, яка панувала у козацькі часи і якою найбільш вирізнявся І.Д.Сірко, віршованими рядками:

В Капулівці на городі
Мазая старого
Є могила отамана
Сірка кошового.
І казали старі люди
Ще в далекі роки,
Що отаман невмирущий
Десь по світу ходить…

Цю думу кобзарі співали
На берегах Чортомлика,
Де 300 літ вже зберігали
Могилу славного Сірка.
Він любив найбільше волю
Й своє він бачив майбуття
У тій святій козацькій долі,
Яка спливла з легенд життя.

Його гніздо було на Січі,
З якої він не вилітав.
Там кожен знав Сірка у вічі
І кожен батьком називав.
Ще змалку силою був звісний,
А вже, коли козакував
Своєю спритністю та хистом
Товаришів він дивував.
Був винахідливий і хитрий,
Ніхто влучніше не стріляв.
Шаблюкою ураз в повітрі
Горіх волозький розсікав.

Давно у нашім краї звикли
До назви річки Чортомлик,
А це тому, що чорт там мликнув
Від рук Сірка й назавжди зник.
Собакою, урус-шайтаном
Татари лаяли Сірка.
Відразу ворога дістане в бою
Шаблюкою рука.
Цю руку, мов за талісмана,
В походи брали козаки,
Нема насправді отамана
Похоронили без руки.

Часи спливають, а могила
Стоїть під тим Чортомликом.
Не бережеться домовина
з безсмертним кошовим Сірком.
У нашому козацькім краї
Могилу знають всі в округ,
Бо там живе і не вмирає
Сірковий волелюбний дух!!!

Свободные казаки, казацкие организации и все те, кто по зову души заявил о своем желании участвовать в казацком таборе в селе Капуловка, что в Никопольском районе на Днепропетровщине, прибыли сюда на несколько дней по случаю 330-й годовщины чествования памяти Славного Кошевого атамана Войска Запорожского низового - Ивана Дмитриевича Сирко. По традиции казаки ежегодно собираются здесь на свой казацкий совет.

По оценкам организаторов - Казацкого благотворительного фонда "Мемориал Ивана Сирко", в Капуловку прибыли свыше 600 казаков, которые представляли казацкие курени и паланки Запорожья, Днепропетровска, Павлограда, Никополя и Никопольского района.

В праздничных мероприятиях участвовали представители православного духовенства, руководители области. Заинтересованность власти сами казаки объясняют ростом своего авторитета и признанием того вклада, который делают казацкие организации в военно-патриотическое воспитание молодежи.

В программе мероприятия были оздоровительные упражнения, купание, вышкол, приведение молодых казаков к присяге, выставки народных мастеров. Свою богатырскую силу, ловкость и боевую выучку смогли продемонстрировать и все желающие казаки во время соревнований в стрельбе из лука, арбалета, ружья, а также в силовых видах борьбы. Захватывающими были силовые соревнования "лава на лаву", "конный поединок". Пели кобзари и выступали многочисленные фольклорные коллективы, а историки и краеведы знакомили потомков с историей казачества, рассказывали о славных боевых походах и выдающихся битвах Ивана Сирко и других казацких проводниках.

Вообще, что не фотка - то шедевр!!!