Глава III

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 21. Трудовий договір

Трудовий договір є угода між працівником і власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним
органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується
виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням
внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства,
установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична
особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і
забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи,
передбачені законодавством про працю, колективним договором і
угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до
продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору
на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах,
організаціях, якщо інше не передбачене законодавством,
колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому
строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в
тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і
організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому
числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера
застосування контракту визначається законами України.
( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1356-XIV ( 1356-14 )
від 24.12.99 )
( Офіційне тлумачення частини третьої статті 21 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) від 09.07.98 )

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні
трудового договору

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.
Відповідно до Конституції України ( 888-09 ) будь-яке пряме
або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих
переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору
залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та
національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів,
релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому
об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не
допускається.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника
можуть встановлюватись законодавством України.
( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 23. Строки трудового договору

Трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли
трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений
строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її
виконання, або інтересів працівника та в інших випадках,
передбачених законодавчими актами.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 24. Укладення трудового договору

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з
особливими природними географічними і геологічними умовами та
умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні
трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття
187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний
подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову
книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також
документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан
здоров'я та інші документи.
Укладення трудового договору оформляється наказом чи
розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про
зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи
розпорядження не були видані, але працівника фактично було
допущено до роботи.
Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого
підприємства, установи, організації за погодженням між
керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути
відмовлено в укладенні трудового договору.
Забороняється укладення трудового договору з громадянином,
якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за
станом здоров'я.
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11
від 19.05.89; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 374/97-ВР від
19.06.97, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 24-1. Реєстрація трудового договору

У разі укладення трудового договору між працівником і
фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту
фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений
у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості
за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством
праці та соціальної політики України.
( Кодекс доповнено статтею 24-1 згідно із Законом N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору
деякі відомості та документи

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від
осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і
національну приналежність, походження, прописку та документи,
подання яких не передбачено законодавством.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 374/97-ВР від 19.06.97 )

Стаття 25-1. Обмеження спільної роботи родичів на
підприємстві, в установі, організації

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи
на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які
є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри,
діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у
зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо
підпорядковані або підконтрольні один одному.
На підприємствах, в установах, організаціях державної форми
власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється
законодавством.
( Кодекс доповнено статтею 25-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою
сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника
роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути
застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
В період випробування на працівників поширюється
законодавство про працю.
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб,
які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після
закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих
спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб,
звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової)
служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до
рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не
встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і
при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу,
організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено
законодавством.
( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від
20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не
встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох
місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним
виборним органом первинної профспілкової організації, - шести
місяців.
Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не
може перевищувати одного місяця.
Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі
у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних
причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну
кількість днів, протягом яких він був відсутній.
( Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від
05.07.95, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 28. Результати випробування при прийнятті на роботу

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує
працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і
наступне розірвання трудового договору допускається лише на
загальних підставах.
Якщо протягом строку випробування встановлено
невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник
або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі
розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих
підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому
для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.
( Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 29. Обов'язок власника або уповноваженого ним
органу проінструктувати працівника і визначити
йому робоче місце

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або
уповноважений ним орган зобов'язаний:
1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та
проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому
місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих
факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на
здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких
умовах відповідно до чинного законодавства і колективного
договору;
2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового
розпорядку та колективним договором;
3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його
необхідними для роботи засобами;
4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої
санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 30. Обов'язок працівника особисто виконувати
доручену йому роботу

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і
не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком
випадків, передбачених законодавством.
( Стаття 30 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи,
не обумовленої трудовим договором

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від
працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 32. Переведення на іншу роботу.
Зміна істотних умов праці

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в
установі, організації, а також переведення на роботу на інше
підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча
б разом з підприємством, установою, організацією, допускається
тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у
статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених
законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди
працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі,
організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у
тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або
агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади,
обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним
орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану
йому за станом здоров'я.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці
допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за
тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних
умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму
роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу,
суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших -
працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а
працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то
трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього
Кодексу.
( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 33. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу,
не обумовлену трудовим договором

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не
обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.
Власник або уповноважений ним орган має право перевести
працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену
трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана
працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або
ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій,
виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть
поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з
оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній
заробіток за попередньою роботою.
У випадках, зазначених у частині другій цієї статті,
забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок,
жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років,
а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.
( Стаття 33 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 34. Тимчасове переведення на іншу роботу
в разі простою

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю
організаційних або технічних умов, необхідних для виконання
роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою
з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на
інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій
місцевості на строк до одного місяця.
( Стаття 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

( Статтю 35 виключено на підставі Закону N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 37. Припинення трудового договору з працівником,
направленим за постановою суду на примусове
лікування

Крім підстав, передбачених статтею 36 цього Кодексу, трудовий
договір припиняється також у випадку направлення працівника за
постановою суду до лікувально-трудового профілакторію.

Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на
невизначений строк, з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на
невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений
ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про
звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю
продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення
чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до
навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості,
підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до
досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;
догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або
інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за
конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або
уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у
строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про
звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового
договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити
його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце
запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не
може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати
трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або
уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови
колективного чи трудового договору.
( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 5584-09
від 17.01.80, N 6237-10 від 21.12.83, N 7543-11 від 19.05.89;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від 15.12.93, N 6/95-ВР
від 19.01.95, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 39. Розірвання строкового трудового договору
з ініціативи працівника

Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає
розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або
інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором,
порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства
про працю, колективного або трудового договору та у випадках,
передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Спори про дострокове розірвання трудового договору
вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду
трудових спорів.
( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 39-1. Продовження дії строкового трудового договору
на невизначений строк

Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3
статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін
не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається
продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька
разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті
23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
( Кодекс доповнено статтею 39-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також
строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності
можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише
у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі
ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання
підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або
штату працівників;
( Пункт 1-1 статті 40 втратив чинність на підставі Закону
N 92/94-ВР від 12.07.94 )
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або
виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану
здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в
разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання
покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної
таємниці; ( Пункт 2 частини першої статті 40 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин
обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами
внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше
застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох
годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців
підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи
відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не
встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади)
при певному захворюванні. За працівниками, які втратили
працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним
захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення
працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю
роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного
або токсичного сп'яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі
дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав
законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить
накладення адміністративного стягнення або застосування заходів
громадського впливу.
( Пункт 9 частини першої статті 40 виключено на підставі
Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї
статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його
згодою, на іншу роботу.
( Частину третю статті 40 виключено на підставі Закону
N 6/95-ВР від 19.01.95 )
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника
або уповноваженого ним органу в період його тимчасової
непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а
також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не
поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи,
організації.
( Стаття 40 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6237-10
від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95,
N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2343-XII ( 2343-12 ) від 14.05.92 - в
редакції Закону N 784-XIV ( 784-14 ) від 30.06.99 - набирає
чинності з 1 січня 2000 року, із змінами, внесеними згідно із
Законом N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )


Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового
договору з ініціативи власника або уповноваженого
ним органу з окремими категоріями працівників за
певних умов

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий
договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може
бути розірваний також у випадках:
1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків
керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності
(філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого
підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства,
установи, організації, його заступниками, а також службовими
особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким
присвоєно персональні звання, і службовими особами державної
контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за
цінами;
1-1) винних дій керівника підприємства, установи,
організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася
несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом
розміру мінімальної заробітної плати;
2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує
грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають
підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або
уповноваженого ним органу;
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції,
аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею,
провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у
випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43
цього Кодексу.
{ Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3632-12 від
19.11.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 184-IV ( 184-15 ) від
17.10.2002, N 534-V ( 534-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 42. Переважне право на залишення на роботі при
вивільненні працівників у зв'язку із змінами
в організації виробництва і праці

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із
змінами в організації виробництва і праці переважне право на
залишення на роботі надається працівникам з більш високою
кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації
перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним
заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на
даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних
учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких
поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 );
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і
раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в
установі, організації трудове каліцтво або професійне
захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти
років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової
служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу,
- протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим
категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством
України.
( Стаття 42 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11
від 19.05.89; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3706-12 від
16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 75/95-ВР від 28.02.95,
N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 42-1. Переважне право на укладення трудового договору
у разі поворотного прийняття на роботу

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав,
передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку
ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного
року має право на укладення трудового договору у разі поворотного
прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган
проводить прийняття на роботу працівників аналогічної
кваліфікації.
Переважне право на укладення трудового договору у разі
поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у
статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених
колективним договором.
Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники
мали до вивільнення, визначаються колективним договором.
( Кодекс доповнено статтею 42-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 43. Розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу за
попередньою згодою виборного органу первинної
профспілкової організації (профспілкового
представника)

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених
пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи,
організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього
Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою
виборного органу (профспілкового представника), первинної
профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний
орган первинної профспілкової організації, членом якої є
працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване
письмове подання власника або уповноваженого ним органу про
розірвання трудового договору з працівником.
Подання власника або уповноваженого ним органу має
розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.
Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за
його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може
виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або
його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви
відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного
частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника
(його представника) без поважних причин подання може розглядатися
за його відсутності.
У разі якщо виборний орган первинної профспілкової
організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору
надає профспілковий представник, уповноважений на представництво
інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.
Виборний орган первинної профспілкової організації
(профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений
ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк
після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що
профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.
Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних
профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі,
організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї
первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або
уповноважений ним орган.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на
розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі
якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на
розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган
має право звільнити працівника без згоди виборного органу
первинної профспілкової організації (профспілкового
представника).
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати
трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди
виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника).
Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено
власником або уповноваженим ним органом без звернення до
виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі,
запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) і після її одержання або відмови
виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення
працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 3719-12
від 16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 2343-III ( 2343-14 ) від
05.04.2001, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 43-1. Розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу без
попередньої згоди виборного органу первинної
профспілкової організації (профспілкового
представника)

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної
профспілкової організації (профспілкового представника)
допускається у випадках:
ліквідації підприємства, установи, організації;
незадовільного результату випробування, обумовленого при
прийнятті на роботу;
звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на
роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку
з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими
законодавством;
поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю
роботу;
звільнення працівника, який не є членом первинної
профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі,
організації;
звільнення з підприємства, установи, організації, де немає
первинної профспілкової організації;
звільнення керівника підприємства, установи, організації
(філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого
підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства,
установи, організації, його заступників, а також службових осіб
митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно
персональні звання, і службових осіб державної
контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за
цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або
призначаються на посади державними органами, органами місцевого
та регіонального самоврядування, а також громадськими
організаціями та іншими об'єднаннями громадян;
звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи
розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене
вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до
компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення
або застосування заходів громадського впливу.
Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки
розірвання трудового договору з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу без згоди відповідного виборного органу
первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
( Кодекс доповнено статтею 43-1 згідно із Законом N 2134-12 від
18.02.92; із змінами, внесеними згідно із Законами N 3632-12 від
19.11.93, N 3719-12 від 16.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95,
N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

( Офіційне тлумачення поняття, використаного в абзаці шостому
частини першої статті 43-1 див. в Рішенні Конституційного Суду
N 14-рп/98 ( v014p710-98 ) від 29.10.98 )

Стаття 44. Вихідна допомога

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у
пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу,
працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше
середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на
військову службу, направлення на альтернативну (невійськову)
службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних
плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом
законодавства про працю, колективного чи трудового договору
(статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором,
але не менше тримісячного середнього заробітку.
{ Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від
15.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95; в редакції Закону N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007; текст статті 44 в редакції
Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }

Стаття 45. Розірвання трудового договору з керівником на
вимогу виборного органу первинної профспілкової
організації (профспілкового представника)

На вимогу виборного органу первинної профспілкової
організації (профспілкового представника) власник або
уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з
керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує
законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон
України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"
( 1045-14 ).
Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник,
стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового
договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення
виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня
отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання
трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.
У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової
організації (профспілкового представника) не виконано і не
оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної
профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же
строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність
посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання
трудового договору з керівником підприємства, установи,
організації.
( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11
від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від
19.01.95, в редакції Закону N 2343-III ( 2343-14 ) від
05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV
( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 46. Відсторонення від роботи

Відсторонення працівників від роботи власником або
уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в
нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання,
інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної
охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
( Стаття 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 48. Трудові книжки

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність
працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на
підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад
п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних
працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому
державному соціальному страхуванню.
Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка
оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу,
заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в
установі, організації; відомості про стягнення до неї не
заносяться.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом
Міністрів України.
( Стаття 48 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12
від 20.03.91, N 374/97-ВР від 19.06.97, N 1356-XIV ( 1356-14 ) від
24.12.99, N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

Стаття 49. Видача довідки про роботу та заробітну плату

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати
працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному
підприємстві, в установі, організації із зазначенням
спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру
заробітної плати.
( Стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування
тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий
час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як
правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами
внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей
час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити
не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання
їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце
приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним
органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової
організації (профспілковим представником) підприємства, установи,
організації.
( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1096-IV
( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 67. Вихідні дні

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два
вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один
вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при
п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений
законодавством, визначається графіком роботи підприємства,
установи, організації, погодженим з виборним органом первинної
профспілкової організації (профспілковим представником)
підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися
підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73)
збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на
наступний після святкового або неробочого.
( Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законами N 35/95-ВР від 27.01.95, N 785/97-ВР від
26.12.97, N 576-XIV ( 576-14 ) від 08.04.99, N 1096-IV ( 1096-15 )
від 10.07.2003 )

Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах,
організаціях, пов'язаних з обслуговуванням
населення

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не
може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з
необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства
побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні
встановлюються місцевими Радами народних депутатів.
( Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10
від 29.07.81 )

Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах,
в установах, організаціях

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи
яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність
безперервного обслуговування населення, а також на
вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою
транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово
кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що
затверджується власником або уповноваженим ним органом за
погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації
(профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути
не менш як сорок дві години.

Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий
порядок застосування такої роботи

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих
працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу
виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) підприємства, установи, організації
і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в
частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні
допускається в таких виняткових випадках:
1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха,
епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх
наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть
поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей,
загибелі або псування майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт,
від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота
підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих
підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних
робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи
скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за
письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним
органу.
( Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10
від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 263/95-ВР від
05.07.95, N 639-IV ( 639-15 ) від 20.03.2003, N 1096-IV
( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін,
наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному
розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами
статті 107 цього Кодексу.
( Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10
від 29.07.81, N 5938-11 від 27.05.88 )

Стаття 73. Святкові і неробочі дні

Встановити такі святкові дні:
1 січня - Новий рік
7 січня - Різдво Христове
8 березня - Міжнародний жіночий день
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих
9 травня - День Перемоги
28 червня - День Конституції України
24 серпня - День незалежності України.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
7 січня - Різдво Христове
один день (неділя) - Пасха (Великдень)
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних)
конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств,
установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні
релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх
великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті,
допускаються роботи, припинення яких неможливе через
виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства,
установи, організації), роботи, викликані необхідністю
обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із
залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених
статтею 71 цього Кодексу.
Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107
цього Кодексу.
( Стаття 73 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10
від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1205-12 від
18.06.91, N 2417-12 від 05.06.92, N 256/96-ВР від 28.06.96,
N 1421-XIV ( 1421-14 ) від 01.02.2000, N 639-IV ( 639-15 ) від
20.03.2003 )

Стаття 74. Щорічні відпустки

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм
власності, виду діяльності та галузевої належності, а також
працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні
(основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця
роботи (посади) і заробітної плати.
( Стаття 74 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не
менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який
відлічується з дня укладення трудового договору.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна
відпустка тривалістю 31 календарний день.
Для деяких категорій працівників законодавством України може
бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При
цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену
частиною першою цієї статті.
( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
2) за особливий характер праці;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.
Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх
надання встановлюються нормативно-правовими актами України.
( Стаття 76 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 77. Творча відпустка

Творча відпустка надається працівникам для закінчення
дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках,
передбачених законодавством.
Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих
відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4534-11
від 03.09.87; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 78. Невключення днів тимчасової непрацездатності до
щорічних відпусток

Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у
встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та
пологами до щорічних відпусток не включаються.
( Стаття 78 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при
визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.
( Кодекс доповнено статтею 78-1 згідно із Законом N 490-IV
( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 79. Порядок і умови надання щорічних відпусток.
Відкликання з відпустки

Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у
перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести
місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі,
організації.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення
шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість
визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених
законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника
надаються повної тривалості.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть
бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого
року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які
затверджуються власником або уповноваженим ним органом за
погодженням з виборним органом первинної профспілкової
організації (профспілковим представником), і доводиться до відома
всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси
виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх
відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах,
установлених графіком, узгоджується між працівником і власником
або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово
повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за
два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості
допускається на прохання працівника за умови, що основна
безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана
працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12
місяців після закінчення робочого року, за який надається
відпустка.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою
працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії
або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних
випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства,
установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї
статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі
відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з
урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної
частини відпустки.
( Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98, із змінами, внесеними згідно із
Законами N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003, N 1096-IV ( 1096-15 )
від 10.07.2003 )

Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути
перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну
письмового повідомлення працівника про час надання відпустки
(частина п'ята статті 79 цього Кодексу);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним
органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки
(частина третя статті 115 цього Кодексу).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або
продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у
встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських
обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню
на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та
пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з
навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого
ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період
тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним
органом первинної профспілкової організації (профспілковим
представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше
обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході
роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що
частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде
використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання
встановлюється за згодою між працівником і власником або
уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення
відпустки на інший період, настали під час її використання, то
невикористана частина щорічної відпустки надається після
закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін
переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону
України "Про відпустки" ( 504/96-ВР ).
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості
протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого
року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають
право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і
важкими умовами чи з особливим характером праці.
( Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 7543-11 від 19.05.89; Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із
змінами, внесеними згідно із Законами N 490-IV ( 490-15 ) від
06.02.2003, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 81. Право на щорічну відпустку у разі переведення на
інше місце роботи

За бажанням працівників, переведених на роботу з одного
підприємства, установи, організації на інше підприємство, в
установу, організацію, які не використали за попереднім місцем
роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не
одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної
тривалості надається до настання шестимісячного терміну
безперервної роботи після переведення.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в
установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні
основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову
компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну
та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не
використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
( Стаття 81 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98;
із змінами, внесеними згідно із Законом N 490-IV ( 490-15 ) від
06.02.2003 )

Стаття 82. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну
відпустку

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку
(стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного
робочого часу) протягом робочого року, за який надається
відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним
згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та
заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого
вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або
переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним
зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне
забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним
зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася
заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону
України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження
заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею
шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше
10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних
закладів;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб,
звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та
праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або
перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням
чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки
(стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з
особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах
не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для
працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із
шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі
медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають
впливу несприятливих виробничих факторів.
( Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98, із змінами, внесеними згідно із
Законами N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, N 490-IV ( 490-15 )
від 06.02.2003 )

Стаття 83. Грошова компенсація за невикористані щорічні
відпустки

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова
компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а
також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових,
науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних
закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців,
грошова компенсація виплачується за не використані ними дні
щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство,
в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним
дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована
на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов
працівник.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється
грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові
щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24
календарних дні.
Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів
відпусток грошовою компенсацією не допускається.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не
використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової
відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.
( Стаття 83 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про
відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому
порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може
надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін,
обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим
ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

( Частину третю статті 84 виключено на підставі Закону
N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

ПРАЦЯ ЖІНОК

Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування
праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на
роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на
підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт
або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучення жінок до підіймання і
переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них
граничні норми.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а
також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками
затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за
погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною
праці.
( Стаття 174 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12
від 20.03.91, N 3694-12 від 15.12.93 )

Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за
винятком тих галузей народного господарства, де це викликається
особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.
Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних
термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується
Кабінетом Міністрів України.
Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не
поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті
лише члени однієї сім'ї.
( Стаття 175 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від
15.12.93 )

Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок,
що мають дітей віком до трьох років, до нічних,
надурочних робіт, робіт у вихідні дні і
направлення їх у відрядження

Не допускається залучення до робіт у нічний час, до
надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження
вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.
( Стаття 176 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11
від 30.10.87; Законом 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 177. Обмеження залучення жінок, що мають
дітей віком від трьох до чотирнадцяти років
або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і
направлення їх у відрядження

Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років
або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або
направлятись у відрядження без їх згоди.
( Стаття 177 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11
від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагітних жінок
і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються
норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на
іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих
виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за
попередньою роботою.
До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до
медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив
несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від
роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені
внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи,
організації.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі
неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу
роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою
до досягнення дитиною віку трьох років.
Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій
цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони
одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.
( Стаття 178 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11
від 30.10.87; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від
05.07.95 )

Стаття 179. Відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і
для догляду за дитиною

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана
відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70
календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше
дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після
пологів, починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами
обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140
календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі
ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від
кількості днів, фактично використаних до пологів.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за
дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди
допомоги відповідно до законодавства.
Підприємства, установи та організації за рахунок власних
коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та
відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною
більшої тривалості.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох
років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в
обов'язковому порядку надається відпустка без збереження
заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але
не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами
третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані
повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи
іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї
статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною
вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.
При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в
період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку.
( Стаття 179 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98, із змінами, внесеними згідно із
Законом N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )

( Відповідно до розділу II Закону Української РСР N 871-12 від 20
березня 1991 р. (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 23, ст.
267) частково оплачувані відпустки з 1 січня 1992 р. надаються
жінкам до досягнення дитиною віку трьох років. )

Стаття 180. Приєднання щорічної відпустки до відпустки у
зв'язку з вагітністю та пологами

У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю та
пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за
заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову
відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному
підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.
( Стаття 180 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 181. Порядок надання відпустки для догляду за дитиною
і зарахування її до стажу роботи

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного
віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя
та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або
осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу,
повністю або частково в межах установленого періоду та
оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого
ним органу.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного
віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя
та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального,
так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за
спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу
роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
( Стаття 181 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

( Відповідно до розділу II Закону Української РСР N 871-12 від 20
березня 1991 р. (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 23, ст.
267) частково оплачувані відпустки з 1 січня 1992 р. надаються
жінкам до досягнення дитиною віку трьох років. )

Стаття 182. Відпустки жінкам, які усиновили дітей

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з
пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення
тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при
усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у
встановленому порядку.
Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для догляду
за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181
цього Кодексу.
( Стаття 182 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 6237-10 від 21.12.83; Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 182-1. Додаткова відпустка працівникам, які мають
дітей

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до
15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій
матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у
разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також
особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова
оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування
святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її
загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.
Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається
понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього
Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими
законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший
період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього
Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 182-1 згідно із Законом N 117-XIV
( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законами
N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003; N 2128-IV ( 2128-15 ) від
22.10.2004 )

Стаття 183. Перерви для годування дитини

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім
загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви
для годування дитини.
Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю
не менше тридцяти хвилин кожна.
При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви
встановлюється не менше години.
Строки і порядок надання перерв установлюються власником або
уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом
первинної профспілкової організації (профспілковим представником)
підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання
матері.
Перерви для годування дитини включаються в робочий час і
оплачуються за середнім заробітком.
( Стаття 183 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 4841-11 від 30.10.87; Законом N 1096-IV
( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона
звільнення вагітних жінок і жінок, які мають
дітей

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і
знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю
або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за
наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.
При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок
власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм
причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу
може бути оскаржено у судовому порядку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до
трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких
матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або
дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним
органу не допускається, крім випадків повної ліквідації
підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення
з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування
зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення
після закінчення строкового трудового договору. На період
працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата,
але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового
договору.
( Стаття 184 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11
від 30.10.87; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 185. Надання вагітним жінкам і жінкам, які мають
дітей віком до чотирнадцяти років, путівок
до санаторіїв та будинків відпочинку і подання
їм матеріальної допомоги

Власник або уповноважений ним орган повинен у разі
необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей
віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до
санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових
умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу.
( Стаття 185 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 186. Обслуговування матері на підприємствах,
в організаціях

На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням
жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати
для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни
жінок.

Стаття 186-1. Гарантії особам, які виховують малолітніх
дітей без матері

Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами
третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185,
186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують
дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері
в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).
( Кодекс доповнено статтею 186-1 згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Глава XIII

ПРАЦЯ МОЛОДІ

Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років,
у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх,
а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших
умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством
України.
( Стаття 187 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР
від 05.07.95 )

Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти
років.
За згодою одного із батьків або особи, що його замінює,
можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли
п'ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається
прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів
для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не
порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні
ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або
особи, що його замінює.
( Стаття 188 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2418-12 від
05.06.92 )

Стаття 189. Облік працівників, які не досягли
вісімнадцяти років

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися
спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років,
із зазначенням дати їх народження.

Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування
праці осіб молодше вісімнадцяти років

Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти
років на важких роботах і на роботах з шкідливими або
небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.
Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років
до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені
для них граничні норми.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення
важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються
Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним
комітетом України по нагляду за охороною праці.
( Стаття 190 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від
15.12.93 )

Стаття 191. Медичні огляди осіб молодше вісімнадцяти років

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу
лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до
досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному
оглядові.
( Стаття 191 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від
15.12.93 )

Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше
вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт
і робіт у вихідні дні

Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років
до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
( Стаття 192 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від
15.12.93 )

Стаття 193. Норми виробітку для молодих робітників

Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку
встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників
пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли
вісімнадцяти років.
Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в
організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих,
що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених
законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки
можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Ці норми
затверджуються власником або уповноваженим ним органом за
погодженням з профспілковим комітетом.
( Стаття 193 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83 )

Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти
років при скороченій тривалості щоденної роботи

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при
скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж
розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній
тривалості щоденної роботи.
Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до
відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками,
встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною
ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується
порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів,
які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно
відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства
можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.
( Стаття 194 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 195. Відпустки працівникам віком до вісімнадцяти
років

Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років
надаються у зручний для них час.
Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років
повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до
настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному
підприємстві, в установі, організації.
( Стаття 195 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10
від 29.07.81; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від
18.09.98 )

Стаття 196. Броня прийняття молоді на роботу і професійне
навчання на виробництві

Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня
прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді,
яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні
заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років.
Районні і міські Ради народних депутатів затверджують
програми влаштування на роботу випускників загальноосвітніх шкіл,
квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечують їх
виконання всіма підприємствами, установами, організаціями.
Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на
виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні,
забороняється. Така відмова може бути оскаржена ними до суду.
( Стаття 196 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10
від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від
05.07.95 )

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця

Працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28
років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх,
професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах,
завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після
звільнення зі строкової військової або альтернативної
(невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не
менше двох років.
Молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних
закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами,
установами, організаціями, надається робота за фахом на період не
менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.
( Стаття 197 в редакції Закону N 263/95-ВР від 05.07.95 )

Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше
вісімнадцяти років

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з
ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається,
крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою
районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з
підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу,
провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без
працевлаштування.
{ Стаття 198 із змінами, внесеними згідно із Законом N 609-V
( 609-16 ) від 07.02.2007 }

Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім
на вимогу його батьків або інших осіб

Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також
державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і
контроль за додержанням законодавства про працю, мають право
вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому
числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує
здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.
( Стаття 199 із змінами, внесеними згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

Стаття 200. Участь молодіжних організацій у розгляді питань
праці і побуту молоді

Виборний орган первинної профспілкової організації
(профспілковий представник) підприємства, установи, організації і
власник або уповноважений ним орган розглядають питання про
заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в
гуртожитках, охорону праці, їх звільнення, використання коштів на
розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю
представника молодіжної організації на умовах, визначених
колективним договором.
( Стаття 200 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 263/95-ВР від 05.07.95, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

ПІЛЬГИ ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ, ЯКІ ПОЄДНУЮТЬ РОБОТУ З НАВЧАННЯМ

( Назва глави XIV із змінами, внесеними згідно із Законом
N 871-12 від 20.03.91 )

Стаття 201. Організація виробничого навчання

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації
працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган
організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче
навчання за рахунок підприємства, організації, установи.
( Стаття 201 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )

Стаття 202. Створення необхідних умов для поєднання
роботи з навчанням

Працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються
в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або
уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для
поєднання роботи з навчанням.
( Стаття 202 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV
( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 203. Заохочення працівників, які поєднують
роботу з навчанням

При підвищенні кваліфікаційних розрядів або при просуванні по
роботі повинні враховуватись успішне проходження працівниками
виробничого навчання, загальноосвітня і професійна підготовка, та
успішне проходження працівниками навчання в навчальних закладах.
( Стаття 203 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV
( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 204. Здійснення виробничого навчання в робочий час

Теоретичні заняття і виробниче навчання при підготовці нових
робітників безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального,
бригадного і курсового навчання провадяться в межах робочого часу,
встановленого законодавством про працю для працівників відповідних
віку, професій і виробництв.

Стаття 205. Неприпустимість залучення до роботи, що
не стосується спеціальності, яка вивчається

В період виробничого навчання, перекваліфікації або навчання
іншим спеціальностям працівники не можуть використовуватись на
будь-якій роботі, що не стосується спеціальності, яка вивчається
ними.

Стаття 206. Надання роботи у відповідності з набутою
кваліфікацією

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання,
присвоюється кваліфікація відповідно до тарифно-кваліфікаційного
довідника і надається робота відповідно до набутої ним
кваліфікації та присвоєного розряду.

Стаття 207. Оплата праці за час виробничого навчання,
перекваліфікації або навчання іншим
спеціальностям

За час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або
навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна
плата в порядку і у розмірах, що визначаються законодавством.

Стаття 208. Пільги для працівників, які навчаються
в середніх і професійно-технічних навчальних
закладах

Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва
в середніх і професійно-технічних навчальних закладах,
встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість
щоденної роботи із збереженням заробітної плати у встановленому
порядку; їм надаються також і інші пільги.
( Стаття 208 із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV
( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 209. Скорочення робочого часу із збереженням
заробітної плати для працівників, які
навчаються в середніх загальноосвітніх школах

Для працівників, які успішно навчаються в середніх
загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з
очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на
період навчального року встановлюється скорочений робочий тиждень
на один робочий день або на відповідну йому кількість робочих
годин (при скороченні робочого дня протягом тижня). Ці особи
звільняються від роботи протягом навчального року не більш як на
36 робочих днів при шестиденному робочому тижні або на відповідну
їм кількість робочих годин. При п'ятиденному робочому тижні
кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від
тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від
роботи годин.
Працівникам, зазначеним у частині першій цієї статті, за час
звільнення від роботи виплачується 50 відсотків середньої
заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче
мінімального розміру заробітної плати.
( Стаття 209 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 117-XIV ( 117-14 )
від 18.09.98 )

Стаття 210. Звільнення від роботи без збереження заробітної
плати працівників, які навчаються в середніх
навчальних закладах

Власник або уповноважений ним орган може надавати без шкоди
для виробничої діяльності працівникам, які навчаються в середніх
загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з
очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, за їх
бажанням, у період навчального року без збереження заробітної
плати один-два вільних від роботи дні на тиждень.
( Стаття 210 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 211. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у
середніх навчальних закладах

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в
середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах,
групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх
школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період
складання:
1) випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10
календарних днів;
2) випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23
календарних дні;
3) перевідних іспитів в основній та старшій школах - від 4 до
6 календарних днів.
Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або
старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю
відповідно 21 та 28 календарних днів.
( Стаття 211 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від
18.09.98; із змінами, внесеними згідно із Законом N 490-IV
( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 212. Час надання щорічних відпусток працівникам, які
навчаються в навчальних закладах

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву
від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до
часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт,
складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного
проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.
Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх
вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами
навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх
бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути
використані до початку навчання в цих закладах.
Працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах без
відриву від виробництва та бажають приєднати відпустку до часу
проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт,
складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного
проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою, щорічні
відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються до
настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному
підприємстві, в установі, організації.
( Стаття 212 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 213. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у
професійно-технічних навчальних закладах

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях
професійно-технічних навчальних закладів, надається додаткова
оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною
тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.
( Стаття 213 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із
Законом N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 214. Відпустки без збереження заробітної плати
працівникам, допущеним до вступних іспитів у
вищі навчальні заклади

Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні
заклади, надається відпустка без збереження заробітної плати
тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного
для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на
підготовчих відділеннях при вищих навчальних закладах, у період
навчального року надається, за їх бажанням, один вільний від
роботи день на тиждень без збереження заробітної плати. Для
складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка на
умовах, передбачених частиною першою цієї статті.
( Стаття 214 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; Законом N 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 215. Пільги працівникам, які навчаються у вищих
навчальних закладах

Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з
вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові
відпустки у зв'язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені
законодавством.
( Стаття 215 із змінами, внесеними згідно із Законом N 263/95-ВР
від 05.07.95; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від
18.09.98 )

Стаття 216. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у
вищих навчальних закладах, навчальних закладах
післядипломної освіти та аспірантурі

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від
виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною
формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних
робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на
першому та другому курсах у вищих навчальних закладах:
першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою
навчання - 10 календарних днів,
третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою
навчання - 20 календарних днів,
незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання -
30 календарних днів;
2) на період настановних занять, виконання лабораторних
робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на
третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах:
першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою
навчання - 20 календарних днів,
третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою
навчання - 30 календарних днів,
незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання -
40 календарних днів;
3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних
закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;
4) на період підготовки та захисту дипломного проекту
(роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах
з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів
акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах третього
і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.
Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які
здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою)
формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та
вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні
підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які
навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального
закладу відповідного рівня акредитації.
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в
аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для
підготовки та складання іспитів надається один раз на рік
додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на
кожний іспит.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в
аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки,
надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних
днів.
Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з
вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має
свої особливості, законодавством може встановлюватися інша
тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.
Відпустки, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої та
частиною четвертою цієї статті, надаються впродовж навчального
року.
( Стаття 216 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; Законом N 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону
N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98; із змінами, внесеними згідно із
Законом N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )

Стаття 217. Збереження заробітної плати на час додаткових
відпусток у зв'язку з навчанням

Стаття 218. Надання працівникам, які навчаються у вищих
навчальних закладах та аспірантурі, вільних від
роботи днів

Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих
навчальних закладів, протягом десяти учбових місяців перед
початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання
державних іспитів надається щотижнево при шестиденному робочому
тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з
оплатою його в розмірі 50 відсотків одержуваної заробітної плати,
але не нижче мінімального розміру заробітної плати.
При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи
днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови
збереження загальної кількості вільних від роботи годин.
Протягом десяти навчальних місяців перед початком виконання
дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів
працівникам, за їх бажанням, може бути надано додатково ще
один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження
заробітної плати.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в
аспірантурі, за їх бажанням протягом чотирьох років навчання
надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в
розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в
аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх
бажанням додатково ще один вільний від роботи день на тиждень без
збереження заробітної плати.
( Стаття 218 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

Стаття 219. Оплата проїзду до місця знаходження вищого
навчального закладу

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які
навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною
формами навчання, проїзд до місця знаходження навчального закладу
і назад один раз на рік на настановні заняття, для виконання
лабораторних робіт і складання заліків та іспитів - у розмірі 50
відсотків вартості проїзду.
У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки
і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних
іспитів.
( Стаття 219 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6237-10
від 21.12.83; в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від
18.09.98 )

Стаття 220. Обмеження надурочних робіт для працівників, які
навчаються

Працівників, які навчаються без відриву від виробництва в
середніх і професійно-технічних навчальних закладах, забороняється
залучати в дні занять до надурочних робіт.
( Стаття 220 в редакції Закону N 117-XIV ( 117-14 ) від 18.09.98 )

ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ

( Глава XV в редакції Закону N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 221. Органи, які розглядають трудові спори

Трудові спори розглядаються:
1) комісіями по трудових спорах;
2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними
судами.
Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між
працівником і власником або уповноваженим ним органом,
застосовується незалежно від форми трудового договору.
Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється
на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади
членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням
органів, що їх обрали.
( Стаття 221 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від
18.02.92, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 222. Порядок розгляду трудових спорів деяких
категорій працівників

Особливості розгляду трудових спорів суддів,
прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних,
наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини,
встановлюється законодавством.
( Стаття 222 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08
від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від
18.02.92 )

Стаття 223. Організація комісій по трудових спорах

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами
(конференцією) трудового колективу підприємства, установи,
організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.
Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень
комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового
колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість
робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства
повинна бути не менше половини її складу.
Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову,
його заступників і секретаря комісії.
За рішенням загальних зборів (конференції) трудового
колективу підприємства, установи, організації можуть бути створені
комісії по трудових спорах у цехах та інших аналогічних
підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють
на тих же підставах, що й комісії по трудових спорах підприємств,
установ, організацій.
У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатись
трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.
Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових
спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої
техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та
зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій
рішень і т. ін.) здійснюється власником або уповноваженим ним
органом.
Комісія по трудових спорах підприємства, установи,
організації має печатку встановленого зразка.
( Стаття 223 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08
від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від
18.02.92 )

Стаття 224. Компетенція комісії по трудових спорах

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом
по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в
установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях
222, 232 цього Кодексу.
Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових
спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової
організації, що представляє його інтереси, не врегулював
розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або
уповноваженим ним органом.
( Стаття 224 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2134-12 від
18.02.92 )

Стаття 225. Строки звернення до комісії по трудових спорах
та порядок прийняття заяв працівника

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у
тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був
дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату
належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.
У разі пропуску з поважних причин установленого строку
комісія по трудових спорах може його поновити.
Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає
обов'язковій реєстрації.
( Стаття 225 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08
від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 2134-12 від
18.02.92, N 2620-III ( 2620-14 ) від 11.07.2001 )

Стаття 226. Порядок і строки розгляду трудового спору
в комісії по трудових спорах

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий
спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні
розглядатися у присутності працівника, який подав заяву,
представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд
спору за відсутності працівника допускається лише за його
письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від
його імені може виступати представник профспілкового органу або
за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.
У разі нез'явлення працівника або його представника на
засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного
засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних
причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з
розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в
межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або
повинен був дізнатися про порушення свого права.
Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання
свідків, доручати спеціалістам проведення технічних,
бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або
уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.
Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним,
якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу
членів.
Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право
заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про
відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на
засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у
вирішенні питання про відвід.
На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується
головою або його заступником і секретарем.
( Стаття 226 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 227. Порядок прийняття рішень комісією по
трудових спорах

Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів
її членів, присутніх на засіданні.
У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства,
установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника,
який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення
до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів
комісії, власника або представників уповноваженого ним органу,
результати голосування і мотивоване рішення комісії.
Копії рішення комісії у триденний строк вручаються
працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.
( Стаття 227 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 228. Оскарження рішення комісії по трудових спорах

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах
працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити
її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки
з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного
строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини
пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір
по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява
не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по
трудових спорах.
( Стаття 228 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08
від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 2134-12 від
18.02.92 )

Стаття 229. Строк виконання рішення комісії по
трудових спорах

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню
власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по
закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження (стаття
228), за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою статті
235 цього Кодексу.
( Стаття 229 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

Стаття 230. Порядок виконання рішення комісії по
трудових спорах

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом
рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк (стаття
229) працівникові комісією по трудових спорах підприємства,
установи, організації видається посвідчення, що має силу
виконавчого листа.
У посвідченні вказуються найменування органу, який виніс
рішення щодо трудового спору, дати прийняття і видачі та номер
рішення, прізвище, ім'я, по батькові та адреса стягувача,
найменування та адреса боржника, номери його рахунків у банках,
рішення по суті спору, строк пред'явлення посвідчення до
виконання. Посвідчення засвідчується підписом голови або
заступника голови комісії по трудових спорах підприємства,
установи, організації та печаткою комісії по трудових спорах.
Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або
уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228
строк із заявою про вирішення трудового спору до районного,
районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше
тримісячного строку до районного, міського (міста обласного
значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби,
державний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у
примусовому порядку.

( Частину п'яту статті 230 виключено на підставі Закону
N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )

( Стаття 230 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08
від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 2134-12 від
18.02.92, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, N 762-IV
( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 231. Розгляд трудових спорів у районних, районних
у місті, міських чи міськрайонних судах

У районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах
розглядаються трудові спори за заявами:
1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли
вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства,
установи, організації (підрозділу);
2) прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових
спорах суперечить чинному законодавству.
( Стаття 231 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08
від 05.06.75, N 4617-10 від 24.01.83; Законами N 871-12 від
20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 762-IV ( 762-15 ) від
15.05.2003 )

Стаття 232. Трудові спори, що підлягають безпосередньому
розглядові у районних, районних у місті,
міських чи міськрайонних судах

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи
міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:
1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії
по трудових спорах не обираються;
2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав
припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини
звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання
нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних
у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу,
представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу),
його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи,
організації, його заступників, а також службових осіб, митних
органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно
персональні звання, і службових осіб державної
контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за
цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або
призначаються на посади державними органами, органами місцевого та
регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями
та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і
формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу,
оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних
стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині
третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування
працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству,
установі, організації;
5) працівників у питанні застосування законодавства про
працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було
вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним
органом первинної профспілкової організації (профспілковим
представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в
межах наданих їм прав.
Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи
міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у
прийнятті на роботу:
1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з
іншого підприємства, установи, організації;
2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний
заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане
підприємство, в установу, організацію;
3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох
років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наявності
дитини віком до чотирнадцяти років;
4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;
5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на
роботу;
6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган
відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий
договір.
( Стаття 232 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1616-09
від 24.12.76, N 6237-10 від 21.12.83; Законами N 2134-12 від
18.02.92, N 3632-12 від 15.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 762-IV
( 762-15 ) від 15.05.2003, N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового
спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи
міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався
або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах
про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про
звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник
має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому
заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду
в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної
підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один
рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Встановлений частиною третьою цієї статті строк
застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або
прокурора.
( Стаття 233 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10
від 24.01.83, N 6237-10 від 21.12.83, N 5938-11 від 27.05.88;
Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від 18.02.92, N 2620-III
( 2620-14 ) від 11.07.2001, N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 234. Поновлення судом строків, пропущених з
поважних причин

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених
статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи
міськрайонний суд може поновити ці строки.
( Стаття 234 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3866-08
від 05.06.75, N 5938-11 від 27.05.88, Законом N 762-IV ( 762-15 )
від 15.05.2003 )

Стаття 235. Поновлення на роботі та зміна формулювання
причин звільнення

У разі звільнення без законної підстави або незаконного
переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на
попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який
розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату
працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або
різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але
не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі
розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган,
який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату
середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним
або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках,
коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган,
який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і
вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з
формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну
статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини
звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню
працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно
приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час
вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною
другою цієї статті.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або
уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній
заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або
переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який
розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
( Стаття 235 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3866-08
від 05.06.75; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від
18.02.92 )

Стаття 236. Оплата вимушеного прогулу при затримці
виконання рішення про поновлення на роботі
працівника

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом
виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про
поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на
іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому
середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
( Стаття 236 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2134-12 від
18.02.92 )

Стаття 237. Покладення матеріальної відповідальності на
службову особу, винну в незаконному звільненні
або переведенні працівника

Суд покладає на службову особу, винну в незаконному
звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок
покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у
зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу
виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається,
якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або
якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення
суду про поновлення на роботі.
( Стаття 237 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2134-12 від
18.02.92 )

Стаття 237-1. Відшкодування власником або уповноваженим ним
органом моральної шкоди

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом
моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його
законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних
життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для
організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається
законодавством.
( Кодекс доповнено статтею 237-1 згідно із Законом N 1356-XIV
( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Стаття 238. Задоволення грошових вимог

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги,
крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час
вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання
нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір,
має право винести рішення про виплату працівникові належних сум
без обмеження будь-яким строком.
( Стаття 238 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1616-09
від 24.12.76; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 2134-12 від
18.02.92 )

( Статтю 238-1 виключено на підставі Закону N 2134-12
від 18.02.92 )

Стаття 239. Обмеження повороту виконання рішень по
трудових спорах

У разі скасування виконаних судових рішень про стягнення
заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових
правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли
скасоване рішення грунтувалося на повідомлених позивачем
неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
З цих же підстав допускається стягнення з працівників сум,
виплачених їм відповідно до раніше прийнятого рішення комісії по
трудових спорах при повторному розгляді спору.
( Стаття 239 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 2134-12 від 18.02.92 )

( Статтю 240 виключено на підставі Закону N 871-12
від 20.03.91 )

Стаття 240-1. Прийняття рішень органом, що розглядає трудові
спори, у разі неможливості поновлення
працівника на роботі внаслідок припинення
діяльності підприємства, установи, організації

У разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з
порушенням встановленого порядку, але поновлення його на
попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства,
установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір,
зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений
управляти майном ліквідованого підприємства, установи,
організації, а у відповідних випадках - правонаступника),
виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного
прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає
працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40
цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і
компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для
вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується
відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" ( 802-12).
( Кодекс доповнено статтею 240-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

( Статтю 241 виключено на підставі Закону N 871-12
від 20.03.91 )

Стаття 241-1. Обчислення строків, передбачених цим Кодексом

Строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків
обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.
Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць
і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число
останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного
місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має,
то строк закінчується в останній день цього місяця.
Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день
тижня.
Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня,
наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо
останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий
день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий
день.
( Кодекс доповнено статтею 241-1 згідно із Законом N 6/95-ВР від
19.01.95 )

( Статтю 242 виключено на підставі Закону N 2134-12
від 18.02.92 )